Висновок
Україна експортує ту єдину спроможність, яку розвинула далі за будь-кого іншого, і свідчення цього — не повідомлення з Малі. Це свідчення самого Києва.
17 березня 2026 року Володимир Зеленський виступив у британському парламенті й заявив, що Україна готова надати партнерам свою експертизу з протидії дронам і оборонні системи. Він говорив не про намір. Близько 201 українських фахівців уже перебували на Близькому Сході, ще 34 були готові вирушити; до кінця місяця називали цифру 228 — в Об’єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії, Катарі, Кувейті та Йорданії, де вони навчали ці держави виявляти, супроводжувати й збивати боєприпаси типу «Шахед», якими Росія три з половиною роки обстрілювала українські міста. На запитання, чого Україна хоче натомість, президент відповів: грошей і технологій. Протягом двох тижнів він підписав десятирічні оборонні угоди з чотирма урядами-отримувачами, одна з яких передбачала спільне виробництво. Через вісім днів після виступу в парламенті керівник Офісу Президента провів перше в історії України міжвідомче засідання щодо стратегії для Африки за участі Міністерства закордонних справ, Кабінету Міністрів, Служби зовнішньої розвідки та воєнної розвідки. Ще через місяць Київ відкрив контрольований експорт озброєнь у межах рамкового режиму, який забороняє продаж державам, що співпрацюють із Росією.
Це і є інструмент, і нічого в ньому не є таємницею. Йому протистоїть повідомлення від 12 вересня 2026 року, яке й спонукало до цієї записки: близько п’ятнадцяти українських фахівців працюють із Фронтом визволення Азаваду на півночі Малі — навчають його бійців, допомагають планувати операції та координують польоти його дронів з-за меж країни через інтернет-зв’язок і радіо. Ця версія походить від одного видання й побудована на інтерв’ю з двома українськими операторами, джерелом у ГУР і названим на ім’я речником ГУР. Жодна держава її не підтвердила. Ніщо незалежне її не підкріплює. Міністерство закордонних справ України з 2024 року заперечує суттєву співпрацю з північними рухами й не відкликало цього заперечення.
Корисне спостереження полягає не в тому, що Київ приховує інструмент. Воно в тому, що Київ оголошує про нього там, де передача має оборонний характер, і мовчить там, де передача, за повідомленнями, вбиває росіян. Спроможність в обох випадках та сама. Різниться те, чи може Україна дозволити собі визнати її своєю.
Інструмент, як його описує Київ
Чотири роки атак дешевих дронів і власних атак ними залишили Україні справді рідкісний ресурс: не дрони, які може купити будь-хто, а накопичену практику їх масового застосування й подолання. Інструментом політики, а не військовим активом, цю практику робить те, що вона переміщується. Винищувальну ескадрилью не можна позичити Катару на сезон; навчальну команду з двадцяти осіб — можна, і вона прибуває без угоди про базування, переговорів про статус сил чи голосування в парламенті приймаючої держави. До того ж двісті інструкторів — це похибка округлення порівняно з мобілізованою армією.
Послідовність подій у Затоці показує, що Україна отримує натомість. Іранські дрони вражали американських партнерів по всьому регіону; Київ направив команди; секретар Ради національної безпеки і оборони протягом тижня після виступу в парламенті відвідав усіх п’ятьох отримувачів; далі були десятирічні оборонні угоди із Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами, Катаром і Йорданією, що охоплюють спільні проєкти, спільне виробництво та технологічне партнерство, а президент під час тієї ж поїздки забезпечив постачання дизельного пального на рік. 5 квітня схема повторилася в Дамаску, де Зеленський оголосив про угоду з президентом Сирії щодо обміну військовим і безпековим досвідом. Це торгівля. Американська допомога скорочувалася, Затока мала гроші й проблему з дронами, а Україна мала єдину нещодавню відповідь на неї. Джерело в ГУР сформулювало це для CNN мовою, яку вже передбачає сама політика: Київ перетворює свій досвід із дронами на інструмент зовнішньої політики.
Що стверджують повідомлення з Малі і на чому вони ґрунтуються
Версія з півночі Малі — це той самий інструмент у найменшому й найменш помітному вигляді. Фахівців описують як вбудованих у Фронт визволення Азаваду — очолюваний туарегами фронт, утворений у листопаді 2024 року з рухів, які підписали, а згодом втратили Алжирську угоду, і який у квітні 2026 року повернув собі Кідаль, коли малійські сили та Африканський корпус відійшли з крайньої півночі. Їх не описують як таких, що воюють. Вони навчають, допомагають планувати, а за версією одного з операторів — керують польотами, на яких самі не присутні: відео з дрона надходить через інтернет, а вказівка повертається по радіо до екіпажу в пустелі.
Якщо це точно, то це найцікавіше в усій справі, бо описує форму участі майже без фізичної присутності. Водночас саме цю частину найважче перевірити. Двоє операторів і розвідувальна служба, що описують власну роботу, — це сильний для свого роду ланцюг джерел, і все ж це учасники однієї з воюючих сторін, які говорять про розгортання, якого їхній власний уряд не визнає. Vigil оцінює присутність, чисельність, партнера й роль як відомі з повідомлень. Супутні твердження ще слабші: те, що кілька фахівців перебувають у Судані, спирається на одне анонімне речення без зазначення завдання чи сторони — а власна позиція Росії в Судані протягом 2025 року змістилася від воєнізованих формувань до уряду, тож незрозумілий навіть напрям цього твердження. Те, що персонал із Чаду, Нігеру та Буркіна-Фасо приїжджав до Малі на українське навчання з дронів, спирається на те саме джерело і погано узгоджується з тим фактом, що дві з цих трьох держав — конфедеративні партнери Малі й співпідписанти скарги проти України.
Два роки — і заперечення, які досі чинні
Цінність вересневих повідомлень у тому, що вони надають форми звинуваченню, яке існує з 2024 року без неї. Форма нова. Підтвердження — ні.
У липні 2024 року сепаратистські бійці розгромили малійсько-вагнерівську колону під Тінзауатеном на кордоні з Алжиром. Через два дні речник ГУР заявив українському суспільному мовнику, що повстанці отримали всю необхідну їм інформацію. Малі розірвала відносини з Україною протягом тижня, за нею — Нігер; у серпні уряди трьох держав Альянсу держав Сахелю спільно звернулися з листом до Ради Безпеки, звинувативши Київ у підтримці міжнародного тероризму. Та репліка досі залишається найсильнішим окремим свідченням у всій справі — і це твердження про інформацію, а не про людей, дрони чи навчання.
Усе, що відбулося далі, вказувало в інший бік. Міністерство закордонних справ України заперечило причетність, а в жовтні назвало неправдивим повідомлення Le Monde про постачання дронів. У середині серпня речник туарезького альянсу заявив Reuters, що рух не отримував жодної зовнішньої допомоги під Тінзауатеном і жодної української допомоги, навчання чи грошей; це заперечення так і не було відкликане. Коли той самий речник наступного місяця говорив про Україну, він запропонував образ спільного супротивника, а не отриманої послуги: Україна бачить ворогів там, де є «Вагнер», а Азавад протистоїть тій самій організації.
Отже, запис 2024 року і запис 2026 року не знімають суперечності між собою, і ця записка не вдає, що це не так. Альянс, який заперечував отримання допомоги, через чотири місяці розчинився в новому фронті, тобто заперечення і нинішнє твердження стосуються, строго кажучи, не одного й того самого суб’єкта. Це пояснення розбіжності, а не свідчення щодо будь-якого з них.
Чого не доводять дрони на півночі Малі
Спокусливого висновку слід уникати. Спроможність Фронту щодо дронів різко зросла між 2024 і 2026 роками — скидання боєприпасів на російські позиції восени 2024 року, атаки FPV-дронами на табори та інфраструктуру керування дронами протягом 2025 року і заяви про масовані атаки на спільні малійсько-російські позиції навесні 2026 року. Українське навчання передбачало б саме це. Але саме зростання не може слугувати свідченням такого навчання.
Причина в тому, що кожне збройне угруповання в Сахелі робило те саме в той самий час. Перше задокументоване застосування дронів JNIM у Малі припадає на вересень 2023 року; до лютого 2025 року угруповання скидало саморобні боєприпаси з FPV-апаратів на позиції в Джибо, а до середини 2026 року здійснило понад два десятки інцидентів із дронами в Малі, Буркіна-Фасо і Того. «Ісламська держава – Сахель» уперше застосувала дрони-камікадзе в травні 2025 року. Institute for Security Studies, розглянувши загальну регіональну картину в липні 2025 року, пояснив цю спроможність комерційною доступністю та тим, що угруповання копіювали «Байрактари», якими їх атакували їхні власні уряди, і не назвав жодного зовнішнього інструктора. Ударні дрони нині застосовують збройні угруповання в дев’яти африканських країнах. Лише про одне угруповання в Сахелі повідомляють, що в нього були українські інструктори.
Спостережуваний показник, який могли б породити кілька незалежних причин, не дає змоги ідентифікувати жодну з них. Відрізнити навчену практику від скопійованої може не апарат, а метод — як організовано екіпажі, як плануються удари по рухомій колоні, чи є в контурі керування хтось за межами країни. Саме такі речі не залишають слідів у відкритих джерелах. Варто зазначити, що подібне вже робилося: у 2023 році атаки дронів на сили, які підтримує «Вагнер», в Омдурмані в Судані приписали українським операторам значною мірою тому, що характер атак не був схожий ні на що інше в регіоні. Саме такий тактичний «відбиток» знадобився б і тут, а на півночі Малі, де тепер дрони запускають усі, він уже недоступний.
Два види експорту — і що залишається в партнера
Якщо поставити двох зовнішніх постачальників у Сахелі поруч, різниця між ними не в масштабі, а в природі.
Росія експортує присутність. Африканський корпус — це, за оцінками, про які повідомлялося, близько двох тисяч осіб у Малі, інструкторський контингент у Буркіна-Фасо і загін на авіабазі 101 у Ніамеї, що забезпечуються військово-транспортною авіацією Міністерства оборони. 29 і 30 серпня 2026 року військові-заколотники атакували аеропорт, президентський палац, державного мовника і саму авіабазу 101; посол Росії заявив, що командування бази звернулося до російського персоналу по допомогу, і повідомлення приписують йому наземну та повітряну підтримку. Хунта Нігеру вистояла і за два тижні перетасувала командування армії. Це російський продукт у найчистішому вигляді: не краща армія, а уряд, який у понеділок усе ще на місці. Саме тому й залежність, яку він створює, реальна: коли у 2024 році близько сотні військовослужбовців вивели з Буркіна-Фасо для боїв під Курськом, спроможність пішла разом із ними.
Україна, судячи з повідомлених і оголошених свідчень, експортує метод. Метод дешевший, поширюється далі, і його значно важче відібрати в отримувача — а ця остання властивість працює проти Києва так само, як і на нього. Покровитель, чия послуга — присутність, може її відкликати; покровитель, чия послуга — навчання, витрачає свій важіль у момент, коли урок засвоєно. Клієнти Росії залежать від Росії. Партнери України, якщо ці версії точні, просто стають компетентнішими, а компетентність — це не відносини. Це не робить обмін марним — він приносить гроші, технології, боєприпаси, доступ до баз і міжнародну вагу, — але це слабший інструмент впливу, ніж підказують його ефекти на полі бою, і причини цього структурні, а не випадкові.
Чого це коштує Києву
Обмеження цієї моделі не гіпотетичні; три з них уже спрацювали.
Перше — дипломатичне. Одне речення речника розвідки в липні 2024 року коштувало Україні відносин із двома державами й спричинило скаргу трьох держав до Ради Безпеки, і ці відносини досі не відновлено. Африканська стратегія Києва називає пріоритетами Магриб і Африку на південь від Сахари, і Київ відкрив посольства в Мавританії, Ботсвані, Гані та Кот-д’Івуарі — тоді як три уряди Сахелю вважають Україну спонсором тероризму. Асоціація з нерегулярним рухом, що воює проти визнаного уряду, — це не та ціна, яку Київ може заплатити двічі без шкоди для ширшого проєкту.
Друге — контроль. Партнер України в Малі, за повідомленнями, — сепаратистський фронт, що воює пліч-о-пліч з афілійованим з «Аль-Каїдою» угрупованням у війні, де кожну сторону, зокрема російський персонал, обґрунтовано звинувачують у вбивствах цивільних. Підтримка сторони не робить того, хто підтримує, відповідальним за поведінку цієї сторони, і ніщо тут не приписує жодного конкретного акту вказівкам з українського боку. Але постачальник навчання не має жодного впливу на те, як його використають, не може встановити умови після передачі і все одно буде звинувачений урядами, які шукають привід.
Третє — арифметика. Кадровий резерв досвідчених українських фахівців із дронів невеликий, потрібен удома і є тим самим резервом, за який конкурують вигідні контракти в Затоці. Аналітики ще в 2024 році зазначали, що перевантажена воєнна розвідка зазнаватиме тиску з вимогою повернути ресурси з віддалених театрів, і відтоді ніщо не зменшило цього тиску.
Ще два обмеження мають бути в будь-якому чесному прочитанні. Росія адаптується: протягом 2026 року Африканський корпус у Малі перейшов до авіаційної підтримки, супроводу та власних FPV-дронів. І наслідки неможливо виміряти. Жодну втрату Африканського корпусу обґрунтовано не пов’язано з українською допомогою, такої цифри не існує, а скорочення російської присутності на півночі Малі у квітні 2026 року цей модуль пояснює діями Фронту та JNIM. Тактичне тертя не є стратегічними витратами, доки хтось не зможе показати, що друге випливає з першого, а поки що ніхто цього не може.
Що могло б це розв’язати
Чесний підсумок двох років свідчень такий: в України є визнаний інструмент і застосування, яке можна заперечувати, і встановлено лише перше.
Київ перетворив експертизу з дронів на те, що можна продавати, обмінювати й віддавати, і говорить про це відкрито — в іноземному парламенті, у чотирьох підписаних угодах, у стратегічному документі та в рамковому режимі експорту. Чи використовується цей інструмент також для боротьби з Росією в Сахелі — інше питання, за яким стоять значно слабші свідчення, і змінити відповідь може не більше розгортання чи гучніше звинувачення. Це може зробити друга незалежна лінія повідомлень, офіційна українська заява або практика в руках Фронту, якої немає більше ні в кого в Сахелі.
Доки щось із цього не з’явиться, суттєвий факт щодо Малі — не те, що там можуть перебувати п’ятнадцять українців. А те, що ту саму спроможність у тринадцять разів більшому масштабі відкрито й за гроші передають через навчання п’ятьом урядам Затоки — і що закордонна присутність Росії, де б вона не була, тепер сусідить із державою, яка має і експертизу, і проголошену політику її експорту.