Економічна та ринкова вразливість

Хунта вичавлювала доходи з гірничого сектору — гірничий кодекс 2023 року, спір із Barrick, урегульований на початку 2026 року приблизно за 430 млн дол. США і частку в майбутньому видобутку, — тоді як паливна блокада обкладає всю економіку з іншого боку. Ізоляція часів санкцій підштовхнула фінанси до регіональних банків, продажу золота й незахідних партнерів.

Переозброєння — літаки, безпілотники, техніка — фінансувалося під доходи від видобутку й російські кредитні домовленості, умови яких не є публічними. Армія є водночас найбільшою статтею витрат держави і, через війну, найбільшим обмеженням для її доходів.

Видобуток досяг рекордних приблизно 94 т у 2025 році, а реальний ВВП зріс на 5.0%, причому МВФ пояснює прискорення головним чином золотом — зокрема реакцією кустарного видобутку на вищі ціни, яка переважила скорочення в інших галузях. Держава рішуче взялася захоплювати більшу частку: переглянутий гірничий кодекс 2024 року створив SOPAMIB як інструмент державної участі, у лютому 2024 року для боротьби з контрабандою призупинили дозволи на експорт кустарного золота, а 9 липня 2026 року в Яко відкрили повністю державну копальню. Суть саме в розбіжності: економіка зростає на одному товарі, тоді як територія, якою керує держава, скорочується.

Буркіна-Фасо імпортує морем 98% своїх товарів і перевозить їх углиб країни автошляхами чотирма коридорами — Ломе, Абіджан, Котону й Тема. Вісь Уагадугу–Ломе забезпечує близько 40% усіх вантажів, що надходять у країну; маршрут Абіджан–Уагадугу має довжину 1,150 км, і SITARAIL перевозить ним приблизно 900,000 т на рік. Імпорт і зберігання вуглеводнів є державною монополією SONABHY, але саме транзитне зберігання розташоване поза національною територією — у Ломе, Котону, Темі, Болгатанзі та Кот-д’Івуарі. Паливний резерв держави без виходу до моря зберігається на чужій землі, і це структурний факт, що стоїть за кожними переговорами щодо коридорів, у які вона вступає.

Кампанія з формалізації в Буркіна-Фасо, протистояння Малі з Barrick і націоналізація урану в Нігері — це та сама стратегія ресурсного суверенітету, застосована до трьох різних товарів і трьох різних іноземних операторів. Цей модуль розглядає її як один регіональний механізм із трьома національними проявами, а не як три окремі національні історії.

Нігер — четвертий у світі виробник урану, близько 6.9% світового видобутку. SOMAÏR, що експлуатує копальню в Арліті, на 63.4% належить французькій компанії Orano і на 36.6% — державній SOPAMIN. Orano зупинила видобуток в Арліті в жовтні 2024 року через фінансові труднощі; у грудні 2024 року копальня перейшла під операційний контроль Нігеру; а в червні 2025 року уряд оголосив націоналізацію, заявивши, що між 1971 і 2024 роками Orano забрала 86.3% видобутку, — це власна цифра держави. Трибунал МЦВІС зобов’язав Нігер не продавати й не передавати накопичений уран до розгляду позовів Orano, а Нігер оголосив на державному телебаченні, що все одно має намір його продати, наполягаючи на законному праві розпоряджатися національними ресурсами. Orano засудила повідомлене відвантаження як незаконне. Спір не вирішено, і він ведеться публічно.

До 2023 року від 70% до 80% імпорту Нігеру проходило через порт Котону, а нігерські вантажі становили близько 80% транзитного обсягу цього порту — взаємна залежність. Закриття мосту Маланвіль–Гайя в липні 2023 року, а потім призупинення Беніном транзиту з серпня по грудень зруйнували цей маршрут; перевезення перенаправили до Ломе, Абіджана, Дакара й Нуакшота з вищими витратами, і Ломе в 2024 році обробив 2.06 млн TEU, з яких 92% транзиту призначалося державам AES. Нігер, за повідомленнями, втратив 117 млрд франків КФА державних доходів. Нафтопровід Нігер–Бенін до термінала Семе-Кподжі досі працює з перервами, бо жодна зі сторін нічого не виграла б від його демонтажу, — це найясніша ілюстрація того, що розрив політичний, а залежність — ні.

Націоналізація урану в Нігері та протистояння Малі з Barrick структурно є тим самим спором — держава, іноземний оператор, міжнародний арбітраж, захоплений актив, — і досі вони розвивалися в протилежних напрямках. Малі врегулювало спір у листопаді 2025 року, і видобуток відновився; Нігер ігнорує трибунал і продає запаси. Те, чим завершаться обидва, — найкраща наявна перевірка того, що насправді дає ресурсний суверенітет у цьому регіоні.

Звіти журналістських розслідувань і груп експертів ООН пов’язували російську присутність із домовленостями в золотому секторі; подробиці залишаються непрозорими й оспорюваними. Ясна структура: безпекова підтримка надходить усередину, вартість, пов’язана з ресурсами, витікає назовні, і жодна сторона не публікує ціну.

Паливна блокада 2025–2026 років перетворює географію коридорів на важіль: повідомлялося про кілька сотень знищених автоцистерн, енергопостачання й постачання палива в Бамако помітно порушено, а митні надходження й зростання держави здавлено без захоплення жодного міста. Там, де організація домінує в сільській місцевості, повідомлені побори з торгівлі, худобних ринків і кустарного видобутку фінансують її.

Північ, на яку він претендує, бідна на державні доходи, але багата на маршрути: хто утримує Кідаль і кордон, той обкладає поборами рух. На відміну від JNIM, він не має загальнонаціонального інструмента економічної війни — його економіка є засобом виживання для воюючого руху, і це одна з причин, чому союз тримається.

Звіти груп експертів ООН і дослідників описують фінансування через набіги й побори в економіці стику трьох кордонів — насамперед худобу. Насильство щодо ринків, яких вона не може контролювати, робить її, на відміну від JNIM, радше руйнівником економіки, ніж її паразитом.

Прикордонна зона живе неформальною торгівлею — паливом, продовольством, товарами, — яка підтримує громади по обидва боки і, побічно, рухи, що там діють. Відновлений повітряний простір пожвавлює розмови про транссахарський коридор, що з’єднав би Малі з алжирськими портами, — проєкт, життєздатність якого залежить від безпеки саме тих районів, яких не контролює жодна з держав.

Вихід з ЕКОВАС обміняв інституційне членство на політичний суверенітет — але поки що не на доступ до ринків: ЕКОВАС зберегло зону вільної торгівлі «до подальшого повідомлення», а громадяни трьох держав зберігають безвізове пересування, право проживання й заснування діяльності в усьому блоці. Втрачено голос щодо правил і механізм врегулювання спорів, що за ними стоїть. Конфедерацію тепер фінансує імпортне мито AES у 0.5%. Члени мають спільну залежність від золота й імпортованого палива — саме ту вразливість, яку використовує блокада JNIM, — а пошукові зв’язки з Росією, Туреччиною, Китаєм і фінансистами Затоки фіксуються там, де є джерела, а не припускаються.

Французькі компанії здебільшого пішли або були витіснені після 2022 року. Західноафриканський франк КФА — за підтримки Франції і постійний предмет претензій AES — залишається валютою Малі; вихід із нього обговорюють набагато більше, ніж планують, бо альтернатива — валюта, якої ніхто поза блоком не захоче.

МІНУСМА наймала людей, укладала контракти й закуповувала на місці в масштабі, з яким ніщо на півночі Малі не могло зрівнятися. Її виведення водночас прибрало з Гао, Тімбукту й Кідаля і безпекову присутність, і фонд заробітної плати — чинник, що посилив занепад економіки півночі й що легко не помітити поруч із боями.

Малі без виходу до моря імпортує майже все своє паливо через Сенегал і Кот-д’Івуар. Вихід з ЕКОВАС змінив політику цих коридорів, а не географію, — а імпортне мито AES додає тертя торгівлі, яка все одно мусить ними проходити. Це центральний економічний факт блокадної війни.

Турецькі компанії розширили присутність по всьому Сахелю — насамперед в оборонній сфері, але також у будівництві й споживчих товарах — у міру того, як скорочувалася європейська комерційна присутність. Відносини транзакційні в обох напрямках, і в цьому їхня стабільність і їхня межа.

Там, де відносини Росії із Сахелем передбачають платежі, доступ до видобутку й логістичний ланцюг, яким можна дати ціну, відносини України не передбачають нічого з цього. Немає контракту, який можна скасувати, концесії, яку можна втратити, чи торгівлі, яку можна перервати. Саме тому ці відносини, як про них повідомляється, коштують Києву дешево — і саме тому дають так мало: актор без економічної зацікавленості нічого не може запропонувати уряду, і це одна з причин, чому повідомлене партнерство існує з рухом, а не з державою.

Задокументована діяльність України в Африці — аграрна й дипломатична: програма Grain from Ukraine і чотири нові посольства в інших частинах континенту з 2024 року, — і вона не стосується цього модуля, бо три тутешні уряди її не приймуть. Тому експертиза, описана у безпекових групах вище, — це єдиний український експорт, який узагалі дійшов до Сахелю, і дійшов він через недержавну сторону.