Присутність Ізраїлю на півдні Сирії: авіаудари зійшли нанівець, позиції залишилися

Висновок

У 2025 році Vigil зафіксував 46 ізраїльських ударів у Сирії, враховуючи кожне уражене місце один раз на день, протягом 26 окремих днів. За перші дев’ять місяців 2026 року він зафіксував три. Якщо читати цю криву окремо, вона каже, що тиск Ізраїлю на Сирію майже припинився. Це не так. За ті самі місяці ізраїльські позиції на сирійському боці лінії 1974 року залишилися на місці й розбудовувалися, рейди та затримання навколо них почастішали, а міністр оборони Ізраїлю, стоячи всередині зони, заявив, що армія залишатиметься там, доки зберігатимуться загрози.

Записи ударів добре вимірюють одну річ, і ця річ — не присутність. Присутність Ізраїлю на півдні Сирії має три складові: територію, яку він утримує, операції, які він проводить із цієї території, і переговори з Дамаском про умови, за яких змінилося б одне чи друге. У 2026 році вага змістилася з повітряної форми другої складової на першу. А переговори виявляються не стільки окремим напрямом поруч із військовою присутністю, скільки переговорами про її умови.

Активність — це не присутність

Серія, що стоїть за кривою, точно визначає, що вона враховує. Запис — це один день ізраїльських авіаударів, ударів дронів чи ракетних ударів по одному місцю в Сирії, приписаних Ізраїлю за заявленими правилами. Вона не враховує наземних вторгнень, рейдів, арештів, блокпостів, знесень чи обстрілів і не враховує вогню з повітря на підтримку ізраїльських військ, що ведуть бій на землі. Це виключення навмисне: удар — подія, яку можна порівнювати з місяця в місяць, а патрулювання — ні.

Форма чітка. Кампанія проти арсеналу колишньої держави в грудні 2024 року, коли ізраїльські військові заявили, що завдали ударів приблизно по 480 цілях за 48 годин. Удари примусу впродовж першої половини 2025 року, зосереджені на армійських базах в Ізраа та в поясі на південь від Дамаска, після того як 23 лютого 2025 року прем’єр-міністр зажадав, щоб жодні сирійські сили не розгорталися на південь від столиці. Сплеск у липні 2025 року, коли Ізраїль завдав ударів по армійських колонах у Сувейді та по будівлі Генерального штабу в Дамаску. А потім — дуже мало: три записи у 2026 році, два з них на півдні.

Це падіння — реальне спостереження, а не прогалина в пошуку Vigil. Чого воно підтвердити не може, так це прочитання, ніби присутність зменшилася разом із ним. Записи ударів мали б точно такий вигляд, якби Ізраїль залишив південь Сирії, і мають точно такий вигляд тепер, коли Ізраїль залишився.

Що утримує Ізраїль

Присутність почалася 8 грудня 2024 року, у день падіння Дамаска. Прем’єр-міністр Ізраїлю заявив, що угода про роз’єднання 1974 року втратила силу, оскільки сирійська армія покинула свої позиції, і наказав військовим захопити буферну зону та панівні висоти поблизу. Угода 1974 року провела дві лінії із зоною роз’єднання між ними, яку патрулюють Сили ООН зі спостереження за роз’єднанням, і обмежила сили, які кожна сторона могла тримати поблизу них. Ізраїльські сили ввійшли в цю зону, подекуди вийшли за її межі та зайняли сирійський бік гори Хермон.

Відтоді задокументовано стійкість і будівництво. Генеральний секретар ООН щокварталу доповідає Раді Безпеки про ці сили на основі їхніх власних спостережень. У лютому 2025 року він нарахував десять ізраїльських позицій, збудованих у зоні роз’єднання; у травні — дванадцять; у серпні та листопаді — десять; у лютому та травні 2026 року — одинадцять: вісім у зоні роз’єднання, одна з них — польовий шпиталь, і три за її межами, у зоні, де угода 1974 року обмежувала сирійські сили. Кількість коливалася в цьому вузькому діапазоні, і жодна доповідь ООН не фіксує відходу з позиції. Єдина задокументована передача стосується будівель: приміщень адміністрації провінції Кунейтра, звільнених 2 лютого 2025 року.

Навколо позицій доповіді фіксують те, що робить присутність тривалою, а не тимчасовою: щогли зв’язку, дев’ятнадцять розпашних воріт поперек зони роз’єднання станом на листопад 2025 року, загородження, земляні вали, знищені бульдозерами лісові насадження, а з 2026 року — також будівництво та знесення в зоні за межами старої буферної зони. З березня 2026 року Генеральний секретар описує присутність як таку, що перебуває «в зоні роз’єднання та за її межами». Знесення щонайменше 23 будинків та інших споруд у трьох селах Кунейтри перевірено Amnesty International за супутниковими знімками. 8 вересня 2026 року комісія ООН з розслідування щодо Сирії повідомила Раді ООН з прав людини, що присутність стала «дедалі тривалішою та вкоріненішою», з постійною військовою інфраструктурою, зокрема в Кунейтрі та Дараа.

Риторика змінювалася швидше, ніж ситуація на землі. 8 грудня 2024 року Ізраїль повідомив силам ООН, що його вхід є тимчасовим оборонним заходом, а його прем’єр-міністр говорив про тимчасову позицію до знаходження прийнятної домовленості; його лист до Ради Безпеки наступного дня стверджував, що Ізраїль залишається відданим рамковим положенням 1974 року. З січня 2025 року міністр оборони говорив про перебування там «безстроково»; у червні 2026 року він заявив, що армія залишатиметься в зонах безпеки без будь-яких часових обмежень; а 25 серпня 2026 року, відвідуючи зону, він сказав, що вона не залишить Хермон і зону безпеки, доки існують джихадистські загрози. На Хермоні 9 вересня прем’єр-міністр описав ізраїльський контроль від вершини до Ярмуку. Місія Ізраїлю в Женеві досі називає це тимчасовою буферною зоною площею близько 0.1% території Сирії. Сирія називає це окупацією з порушенням угоди 1974 року; ООН розглядає будь-яку військову присутність у зоні роз’єднання, крім власної, як порушення, а Генеральний секретар, відвідуючи Дамаск у липні 2026 року, назвав порушення угоди Ізраїлем неприйнятними.

Спостережувані факти за цими словами сталі: близько десятка постійних позицій, які утримуються й розбудовуються, уже другий рік. Чи вони тимчасові — це твердження про майбутнє, яке записи перевірити не можуть. Те, що від жодної з них не відмовилися в спосіб, який можна перевірити, — факт про теперішнє, який вони перевірити можуть.

У чому тепер полягає примус

Примус у 2026 році здійснюється на землі. Військові встановлюють тимчасові блокпости й обшукують перехожих, як в аль-Аджрафі на півночі Кунейтри 9 квітня. Вони обшукують будинки й затримують мешканців, як у сільській місцевості Кунейтри у вересні. Артилерія обстрілює околиці сіл на заході Дараа, як в Абідіні в червні, звідки мешканці втекли вночі, і знову 21 вересня. Самі сили ООН зафіксували нічні обшуки та затримання у восьми селах по обидва боки лінії «Браво» між лютим і травнем 2026 року та отримали 40 скарг від мешканців; 30 грудня 2025 року вони бачили, як приблизно 40 військових і два танки перетнули лінію й затримали двох цивільних. Комісія ООН встановила 49 сирійців, затриманих ізраїльськими військовими станом на червень 2026 року й переправлених через лінію, частину з яких утримували без зв’язку з родинами. Поодинокі удари у 2026 році були відповіддю на конкретний привід — армійські комплекси після нападів на друзькі села в березні, автомобіль поблизу Бейт-Джінна в серпні, — а не частиною кампанії.

Підрахунки цієї активності існують, але вони не належать Vigil і не узгоджуються між собою. Сирійська обсерваторія з прав людини, моніторингова група, нараховує 594 ізраїльських вторгнень між січнем і 19 вересня 2026 року проти 460 за весь 2025 рік, а також шість авіаударів серед своїх 2026 нападів. ACLED нарахувала 84 наземних вторгнень лише за травень 2026 року. Президент Сирії заявив на Генеральній Асамблеї 23 вересня про приблизно 500 ударів, понад 1,200 вторгнень і близько 300 затримань із грудня 2024 року. Категорії різняться, а серії ООН не існує, тож Vigil використовує ці цифри для визначення напряму, який у них спільний, а не масштабу.

Із цього випливають дві речі. Активність, яка тепер забезпечує присутність, організована навколо утримуваної території: рейди зосереджені в районах довкола неї — насамперед у Кунейтрі, далі на заході Дараа та на схилах під Хермоном біля Бейт-Джінна. І жодна її частина не вимірює, чи присутність дає результат. Зростання кількості вторгнень показує більше вторгнень. Воно не показує більшої безпеки, більших важелів чи менших сирійських спроможностей, і Vigil не прочитує його як щось із цього.

Про що ведуться переговори

Ізраїль і перехідний уряд Сирії не мають дипломатичних відносин і ведуть переговори з середини 2025 року за посередництва Сполучених Штатів: у Парижі в липні та серпні 2025 року, у Лондоні у вересні 2025 року і знову в Парижі 5 та 6 січня 2026 року. Єдиний документ, який дали ці раунди, — спільна заява трьох урядів від 6 січня про створення того, що в ній названо спільним механізмом об’єднання, — комунікаційної групи під наглядом США для деескалації, обміну розвідданими та дипломатичних контактів. Жодне джерело, прочитане для цієї записки, не показує засідань цієї групи. Переговори заморозилися, коли 28 лютого 2026 року почалася війна проти Ірану, — за версією міністра закордонних справ Сирії. Він зустрівся з головою Моссаду в Йорданії 23 серпня, після того як Ізраїль завдав удару по авіабазі на півночі; відтоді жодного раунду не підтверджено.

Що саме лежить на столі, відомо майже виключно з повідомлень і з версій самих сторін. У вересні 2025 року Axios повідомив про ізраїльську пропозицію з мапою, яка поділяла район на південний захід від Дамаска на зони з поступовими обмеженнями для сирійських сил, передбачала заборонену для польотів сирійської авіації зону і залишала Хермон за Ізраїлем; Reuters того ж місяця повідомило, що переговори загальмувалися через ізраїльську вимогу гуманітарного коридору до Сувейди. Прем’єр-міністр Ізраїлю публічно заявив 2 грудня 2025 року, що будь-яка угода вимагає демілітаризованої зони від Дамаска до буферної зони, включно з підступами до Хермону та його вершиною. Міністр закордонних справ Сирії заявив у лютому 2026 року, що переговори стосуються районів, куди Ізраїль увійшов після грудня 2024 року, а Голани — окреме питання.

Дві версії того, на якому етапі перебувають переговори, суперечать одна одній. Міністр закордонних справ Сирії сказав Reuters у серпні, що сторони «на папері погодили майже все», зокрема зони з буфером, який утримуватимуть лише сили ООН, і що Ізраїль ухилився від виконання. Президент Сирії заявив 22 вересня, що близько 90% було погоджено, перш ніж Ізраїль відступив і додав умови. Канцелярія прем’єр-міністра Ізраїлю, відповідаючи на повідомлення грудня 2025 року про те, що текст був готовий до підписання, заявила, що переговори ніколи не доходили до етапу угод чи домовленостей. Жодну з версій не можна звірити з текстом, бо жодного тексту не опубліковано.

Суть — у самих предметах переговорів. Кожен із них — глибина зони на південь від Дамаска, Хермон, обмеження сил, хто стежить за буферною зоною — є умовою описаної вище присутності. І послідовність, яку називає кожна сторона, зворотна до послідовності іншої. Президент Сирії сформулював її так: спершу відхід до ліній 1974 року, потім безпекові домовленості, потім усе інше. Міністри Ізраїлю формулюють її так: присутність зберігається, доки не усунуто загрози. Переговори — це не напрям, що йде поруч із військовою присутністю. Це переговори про умови, за яких ця присутність змінилася б.

Що вважатиметься зміною

Це питання, на яке записи ударів відповісти не можуть, і саме воно важливе для кожного, хто стежить за цією темою. Якщо присутність — це утримувана територія, операції, які з неї проводять, і умови зміни обох, то зміна присутності — це зміна в одній із цих складових: спостережувана й тривала.

Найсильніший сигнал — на землі. Перевірений відхід із задокументованих позицій був би зміною присутності, хай що б іще тривало. Інструмент, здатний це зафіксувати, уже існує: доповіді Генерального секретаря про сили ООН щокварталу враховують ізраїльські позиції на сирійському боці лінії. Зменшення цієї кількості важило б більше за будь-яку заяву — але лише тоді, коли доповідь скаже, що сталося. Кількість уже зменшувалася, з дванадцяти в травні 2025 року до десяти в серпні, і жодна доповідь не назвала це відходом; у цифрі консолідація і відхід можуть виглядати однаково.

Другий — домовленість, яку виконують, а не лише підписали. Текст, що фіксував би зони, встановлював обмеження для сирійських сил на південь від Дамаска й називав орган спостереження — сили ООН або групу, створену січневою заявою, — змінив би умови присутності, навіть якби Ізраїль зберіг частину позицій і певна активність тривала. Проєкти, про які повідомлялося, вказують, що саме це й може статися: частину присутності буде формалізовано, а не припинено. Це все одно було б зміною.

Третій — стала зміна наземних операцій: зменшення кількості вторгнень і затримань упродовж місяців, помітне і в доповідях ООН, і в підрахунках моніторингових груп. Один спокійний тиждень — це не вона; як і один спокійний місяць у записах ударів, які були спокійними більшу частину року.

Сама по собі не рахується зустріч, відсоток, заява про наміри в той чи інший бік або зміна кількості ударів. Кожне з цього відбулося у 2026 році, а ситуація на землі не змінилася.

Чого це не встановлює

Ця записка описує присутність за її спостережуваними складовими. Вона не встановлює намірів Ізраїлю. Записи показують стійкість, будівництво та безстрокові заяви, а також те, що ці заяви сформульовано як умовні; вони не можуть сказати, чи присутність задумано як важіль для угоди, як тривалий устрій, чи як те й інше. Записка не встановлює, яка сторона вийшла з переговорів, бо єдині наявні версії — версії самих сторін. Вона не каже, чи дають наземні операції якийсь результат, бо підрахунки активності не вимірюють ефекту. І вона не публікує жодної ізраїльської позиції, підрозділу чи переміщення: названі тут місця — це села й райони, з тією точністю, яку дають їхні власні джерела.

Механізм — одним абзацом

Присутність Ізраїлю на півдні Сирії спирається на територію, яку він утримує з грудня 2024 року. Рейди та затримання 2026 року організовані навколо цієї території, а удари, що визначали 2025 рік, майже припинилися. Переговори з Дамаском — це переговори про умови, за яких ця територія змінила б статус. Vigil скаже, що присутність змінилася, тоді, коли зміниться ситуація на землі — коли від задокументованої позиції відмовляться у спосіб, який можна перевірити або коли набуде чинності домовленість, що фіксує зони, обмеження та спостерігача, — і не раніше.