Висновок
14 жовтня 2026 року 3-й армійський корпус України оголосив, що четверту й останню фазу операції, яку він назвав «Вівальді», завершено. Ще три села на північ від Лимана, у північній частині Донецької області, повернулися під український контроль: Зелена Долина, Липове і Колодязі. За чотири фази, за словами корпусу, було повернуто 277 квадратних кілометрів і шістнадцять населених пунктів. Через п’ять днів його командир Андрій Білецький оголосив операцію завершеною — з лінією на невеликій річці Чорний Жеребець.
Це видимий результат, і саме на ньому зупинилася більшість повідомлень. Водночас це остання частина операції. Корпус перебрав цей сектор понад рік тому, сама операція таємно тривала з кінця травня, а територія почала зрушуватися за кілька місяців до того, як хтось поза корпусом назвав це операцією. Просування було наслідком довшого процесу, і саме цей процес пояснює ця записка.
Далі вона ставить друге, окреме питання. На фронті, де обидві армії два роки вимірюють поступ квадратними кілометрами на місяць, чи став рух «Вівальді» оперативним — чи змінив він те, що могли робити російські сили в секторі, понад втрачену ними територію? І якщо так, чи змінює це характер східної кампанії? Відповіді: так, локально; і ні.
Аргумент тримається на трьох поняттях. Виснаження — це спосіб ведення війни, за якого кожна сторона намагається зношувати іншу швидше, ніж зношується сама; територія зрушується повільно, а мірою поступу є ціна. Оперативний рух — це просування, наслідки якого виходять за межі здобутої території: мета, від якої інша сторона мусить відмовитися, резерви, які вона мусить перекинути, лінія, яку вона вже не може втримати. Маневр у масштабі кампанії — це рух такого роду, що триває вздовж усього фронту, так що саму війну вже не вирішує виснаження. «Вівальді» є свідченням на користь другого. Свідченням на користь третього вона не є.
Просування почалося з оборонної проблеми
Лиман — залізничний вузол на північному підступі до Слов’янсько-Краматорської агломерації, останнього великого міського району Донецької області під контролем України. Росія захопила його у травні 2022 року і втратила під час контрнаступу того ж жовтня. За територію на північ і схід від нього — ліси, річкові долини, невеликі села — відтоді тривають бої.
До 2025 року проблемою там було розмивання, а не обвал. Російські сили закріпилися на позиціях на захід від Чорного Жеребця, а невеликі піхотні групи просочувалися повз українські позиції в тил. Командир 66-ї механізованої бригади, яка утримує Лиманський напрямок з 2022 року, у жовтні 2026 року розповів «Українській правді», що тієї осені й зими його бригада втратила Середнє і Шандриголове. Він пояснив це слабким ротним керівництвом і роздробленим командуванням: улітку 2024 року його смугу завдовжки близько 38 кілометрів утримували п’ять власних батальйонів і близько п’ятнадцяти приданих, багато з них недонавчені або неукомплектовані. Українські повідомлення описували російський виступ на захід від річки, що розростався два роки і нависав над підступами до Святогірська. Генеральний штаб Росії 4 липня 2026 року заявив, що захоплення Лимана — який він називає «Красний Лиман» — завершується. Цього не сталося; Лиман увесь час залишався в українських руках.
Власний опис вихідної точки, який подає корпус, різкіший, і його слід читати як твердження. Заступник начальника штабу корпусу в червні 2026 року заявив, що коли корпус почав розгортатися в Борівсько-Лиманській смузі 4 червня 2025 року, Росія захоплювала там близько 70 квадратних кілометрів на місяць, із проникненням на глибину до десяти кілометрів, і що під командуванням корпусу і те, і інше припинилося. Незалежного ряду даних щодо сектору до 2026 року, щоб перевірити цю цифру, не знайдено. Проте проблема, яку мала розв’язати операція, ясна з версій обох сторін: перш ніж повертати територію, сектор мав перестати її втрачати.
Спершу — стабілізувати фронт
Корпус описує свій перший рік як стабілізацію, і більшість того, що він, за його словами, зробив, стосується командування, а не бою. Тактичні рішення передали командирам бригад і батальйонів — «ми перестали втручатися у справи бригад», сказав Білецький «Громадському», — тоді як корпус узяв на себе оперативні завдання: планування, глибокі удари, резерви. Резерви більше не витрачали на латання тактичних проломів за кілька кілометрів від лінії. Корпус запровадив посаду бойового капітана для управління в реальному часі і, за версією 66-ї бригади, направив власних офіцерів наставляти штаби бригад; 66-а на початку 2026 року почала сама проводити базову підготовку. Спільний штаб координував підрозділи спеціальних операцій і розвідки проти інфільтрації за одним планом.
Стабілізація й операція не були чітко розділеними етапами. Перша оголошена фаза «Вівальді» сама була здебільшого зачисткою: 15 вересня корпус заявив, що від інфільтрації очищено 75 квадратних кілометрів і близько десяти звільнено з-під окупації, а першим названим селом стало Середнє. Сектор, у якому інфільтрацію ще зачищали в першій фазі наступу, не завершив стабілізацію до його початку.
Спершу збудувати систему, потім її застосувати
Звідси питання: чи саме корпусна реформа 2025 року — перехід України від бригад, що воюють у складі імпровізованих угруповань, до постійних армійських корпусів, — уможливила «Вівальді». Наявні свідчення цього не вирішують. Вони показують інше: це перший публічний випадок, коли можна спостерігати, як корпус проводить один план для кількох бригад і підрозділів, які йому не належать.
3-й армійський корпус створено у 2025 році на основі 3-ї штурмової бригади; за повідомленнями, того ж літа до нього увійшли ще чотири бригади. У «Вівальді» корпус назвав своїми 3-тю штурмову і 60-у механізовану бригади, 125-у бригаду та підрозділ KRAKEN, а приданими — 66-у механізовану бригаду, сили спеціальних операцій, підрозділ «Артан» Головного управління розвідки та Державну прикордонну службу. Ці слова мають значення, і записи Vigil їх розрізняють. Командир 66-ї називає її «нерідною» бригадою, підпорядкованою корпусу; про інші опубліковано лише те, що вони придані. Force Atlas фіксує відносини 66-ї як командну домовленість невизначеного рівня і не зображує ні її, ні жодний інший приданий підрозділ як складову корпусу.
Корпус також описує систему розвідки й ураження, побудовану довкола дронів: розвідувальні потоки зведено в єдину кімнату управління, окремі групи планування і виконання, змішані розвідувальні, ударні та протидронові команди і — за його власними цифрами — наземні роботи, що забезпечують більшу частину переднього підвозу та евакуації. Артилерія в цих описах згадується лише мимохідь. Це не означає, що артилерії не було; це означає, що жодне джерело не описує, що вона робила. Репортажі The Kyiv Independent із сектору згадують реактивну артилерію поряд із дронами. Жодне з опрацьованих джерел не описує зосередження артилерії чи нагромадження боєприпасів для операції.
Приховати, потім ударити до руху
Два кроки в послідовності корпусу підкріплені свідченнями краще за решту, і обидва передували зрушенню території.
Перший — приховування. Близько чотирьох місяців операцію не оголошували, і корпус каже, що його здобутки не потрапляли до власних систем звітності України; помітного наступального угруповання не формували, а окремий відділ займався введенням противника в оману. Метод — версія корпусу. Наслідок задокументовано іншими. Територія, яку Україна повертала з травня, з’явилася на мапі Institute for the Study of War лише у вересні; DeepState після оголошення здобутків перерахував свої дані за три місяці; а російські військові блогери все літо скаржилися, що командири відправляють угору ланцюгом «красиві доповіді», тоді як позиції втрачаються. Операцію, якої не бачили незалежні мапи, не могли бачити й планувальники іншої сторони — у цьому й полягав її сенс.
Другий — удар першими. Корпус стверджує, що вражав російську логістику, командні пункти і зв’язок на глибину від 40 до 150 кілометрів, відсунув російські пункти розвантаження на 40–50 кілометри, так що піхоті доводилося йти до фронту пішки під ударами дронів, погіршив постачання пального на окуповану Луганщину і придушував російські дрони засобами радіоелектронної боротьби, перш ніж ввести бронетехніку. Наведені ним цифри — десятки тисяч ударів, близько двадцяти тисяч нейтралізованих дронів — його власні. Незалежна лінія вужча. ISW 28 вересня оцінив, що Україна «ймовірно» нейтралізувала російську оборону з дронів на північ від Лимана, перш ніж ввести бронетехніку в третій фазі, після кампанії ударів середньої дальності по логістиці та засобів радіоелектронної боротьби.
Чи був оспорюваний район ізольований? У жодному сенсі, який підтримують свідчення, — ні. Ізольованим було одне село: Шандриголове, де, за словами командира 66-ї, російський гарнізон тижнями був відрізаний від їжі та боєприпасів і здався. У масштабі сектору Росія весь час продовжувала перекидати підкріплення. Точне слово — порушення постачання: постачання, дрони і управління російських сил було послаблено до і під час просування; і саме цей крок пояснює, чому бронетехніка взагалі могла рухатися на фронті, де вже два роки техніка поблизу лінії не виживає.
Потім мапа зрушила
Територія зрушила в чотири оголошені фази. 15 вересня корпус оголосив першу, з поверненим Середнім. 20 вересня він оголосив про Шандриголове і Дерилове; 28 вересня — про Нове, Рідкодуб і Катеринівку; 14 жовтня — про Зелену Долину, Липове і Колодязі. Дати оголошення не є датами подій. Картографи з відкритих джерел показували Нове здебільшого повернутим уже на початку червня, а «фази» корпусу частково були графіком розкриття інформації.
Підсумкові цифри слід тримати окремо, а не усереднювати. Поточний підрахунок корпусу становив 85 квадратних кілометрів 15 вересня, 125 — 20 вересня, 176 — 28 вересня і 277 — 14 жовтня; цифра 125 прямо включала 75, очищені від інфільтрації, а 19 жовтня Білецький сказав, що зони інфільтрації не враховано, тож склад остаточної цифри залишається неясним. Президент навів три цифри між 30 вересня і 3 жовтня. Незалежні цифри нижчі й рахують інше. ISW виявив щонайменше 147 квадратних кілометрів довкола Лимана, що вперше стали видимими на його вересневому картуванні; інші картографи з відкритих джерел оцінювали площу на початку вересня від приблизно 150 до понад 200 квадратних кілометрів. DeepState підтверджував названі села фаза за фазою і зафіксував 51 квадратних кілометрів лише для третьої фази.
Саме помісячна картина найлегше вводить в оману щодо операції. Оцінка ISW від 1 жовтня показала, що підконтрольна Росії територія у вересні скоротилася в чистому підсумку на 80.81 квадратних кілометрів — перший місяць чистого українського здобутку на його мапі, який зафіксував Vigil. Але сам ISW зазначив, що значна частина цього — територія, повернута в попередні місяці, яка тепер стала видимою. DeepState, перерахувавши дані з урахуванням тих самих запізнілих оголошень, оцінив вересень як чистий здобуток Росії в 154 квадратних кілометрів. Дві мапи розходяться щодо напрямку місяця, і обидві мають рацію щодо того, що вимірюють.
Що робить це оперативним?
Сама лише територія не робить рух оперативним. Оперативним його зробив би вплив на сили противника понад втрачену ними територію: мета, від якої вони мусять відмовитися, резерви, які вони мусять перекинути, сусідній сектор, де змінюється тиск, або рух, що триває після першої мети і закріплюється. Схема нижче бере шість таких наслідків і зупиняє кожен там, де закінчуються його свідчення.
Класифікація VigilСвідчення за етапами · станом на
Наскільки далеко сягнули наслідки і хто встановлює кожен із них
Шість речей, які, за твердженнями, зробила операція, кожна класифікована за джерелом, що її встановлює. Правіше — означає незалежніше від корпусу, а не важливіше; «не встановлено» — це факт про публічні дані.
| Випадок | Заявленокорпусом або Києвом | Визнаноросійськими джерелами | Оціненонезалежним аналітиком | Нанесено на картуна незалежних мапах |
|---|---|---|---|---|
| Повернута територія3-й армійський корпус | Задокументовано277 км², 16 населених пунктів (корпус, 14 жовт.) | ЗаявленоМілблогери визнають втрату території біля Лимана; заяви міністерства немає | ЗадокументованоЩонайменше 147 км² стали видимими у вересні (ISW) | ЗадокументованоНазвані села підтверджено (DeepState, ISW); загальної цифри немає |
| Російські позиції на захід від Чорного Жеребця ліквідовано | ЗадокументованоЛінія на Чорному Жеребці (корпус, 19 жовт.) | ЗаявленоПідступ із Зарічного «міг бути втрачений» (Rybar, 8 вер.) | ЗаявленоВиступ залишено на відрізку близько 15 км; плацдарми можуть зберігатися (CIT, з других рук) | Не встановленоЖодної незалежної мапи всієї лінії не опрацьовано |
| Російський наступ на Слов’янськ відбито | ЗадокументованоУгруповання розбито, від фронтального штурму поки що відмовилися (корпус, 19 жовт.) | Заявлено«Слов’янськ відкладається» (Rybar, з других рук) | ЗадокументованоПівнічне крило розбито, «оперативний провал» (ISW, 9 жовт., через Euronews) | Не застосовується |
| Російські сили, зняті з іншого напрямку1-ша гвардійська танкова армія | ЗадокументованоЧастину 1-ї гвардійської танкової армії перекинуто з-під Куп’янська-Вузлового (корпус, 14 жовт.) | Не встановлено | ЗаявленоПідрозділи з інших ділянок «могли» бути перекинуті (ISW, через Euronews) | Не застосовується |
| Послаблення тиску на сусідній сектор | ЗадокументованоТиск на Куп’янськ-Вузловий послабився (корпус) | Не встановлено | Не встановленоMeduza: зусилля Росії натомість змістилися до Добропілля | Не застосовується |
| Територія, утримана після завершення операції | ЗадокументованоОперацію завершено, лінію утримано (корпус, 19 жовт.) | Не встановленоПроросійські канали стверджують, що бої на річці тривають | Не встановлено«Ситуація залишається нестабільною» (ISW) | Не встановленоЖовтневої цифри ще немає |
- Задокументовано це фіксує першоджерело або джерело сторони-отримувача
- Заявлено стверджує зацікавлена сторона або повідомлено з других рук; жодного першоджерела чи джерела сторони-отримувача не прочитано
- Не встановлено жодне прочитане джерело цього не встановлює — це факт про публічні записи, а не доказ того, що цього не сталося
- Не застосовується етап не стосується цього випадку
Підстава: Джерела: Ukrainian military and General Staff statements · ISW campaign assessments↗ · DeepState live map↗ · Meduza↗ · Russian Ministry of Defence statements · Established international media reporting
Відстежувати у WatchСпостережуваних показників: 7 · переглядів: 7 · останній 2026-10-20
Один наслідок долає планку за незалежною оцінкою. План Росії на 2026 рік, як його описують ISW та українські командири, передбачав кліщі на Слов’янсько-Краматорську агломерацію: північне крило з Лиманського напрямку і південно-західне — з-під Добропілля, із зустріччю біля Барвінкового. 9 жовтня ISW оцінив, що «Вівальді» зруйнувала північне крило, змусила Росію відмовитися від планів наступу на Слов’янськ із північного сходу і стала для Росії оперативним провалом. Російські коментатори визнали це власними словами: військовий блогер Rybar написав, що «Слов’янськ відкладається». Це оперативний наслідок — у масштабі одного підступу до однієї мети, і постійне питання Vigil щодо східного фронту тепер фіксує його як досягнутий показник.
Решта — слабша. Корпус стверджує, що Росія перекинула частину 1-ї гвардійської танкової армії з Куп’янсько-Вузлівського напрямку для протидії операції, послабивши там тиск; жодне з опрацьованих російських чи незалежних джерел цього перекидання не підтверджує, а ISW сказав лише, що підрозділи з інших ділянок «могли» бути передислоковані. Жодну зміну в сусідньому секторі незалежно не пов’язано з операцією. А чи втримається територія, поки що спостерігати неможливо: операція завершилася за тиждень до цієї записки, і ISW назвав ситуацію «нестабільною».
Російська реакція
Офіційний голос Росії майже нічого не сказав. Жодної заяви міністерства оборони щодо операції не знайдено. Державні твердження йшли в протилежному напрямку: президент Путін 1 вересня заявив, що Святогірськ захоплено, — твердження, яке корпус за кілька днів спростував відео з центру міста, — а в липні Генеральний штаб заявляв про захоплення Лимана. Російські військові блогери були відвертішими. Упродовж літа дехто скаржився на відходи і неправдиві доповіді; у вересні Rybar попереджав про «проблеми біля Лимана»; до жовтня кілька з них визнали, що наступ на Слов’янськ відкинуто назад, водночас доводячи, що війни це не змінило.
Красномовнішим свідченням є те, що Росія зробила зі своїми силами, і воно суперечить ширшому прочитанню «Вівальді». За даними Meduza, Росія направила свої 76-у десантно-штурмову і 90-у танкову дивізії не до Лимана, а на Добропільський напрямок, а її 3-тя загальновійськова армія продовжувала тиснути на Слов’янськ зі сходу здебільшого самотужки. Сам Білецький 19 жовтня сказав, що Добропілля тепер — головний напрямок Росії. Росія не припинила спроб дістатися агломерації; вона припинила спроби з одного напрямку.
Чи перестав східний фронт бути виснажливим?
Ні. Постійна оцінка Vigil щодо східного фронту, встановлена у вересні, звучала як «виснажливий»: повільні російські просування дорогою ціною, жодне місто-орієнтир не переходить з рук у руки, жодного нового напрямку. Після «Вівальді» ця оцінка залишається чинною, з одним локальним винятком, який вона тепер зазначає. На північ від Лимана українська операція спричинила рух із наслідком, що вийшов за межі здобутої території. Скрізь в інших місцях закономірність збереглася: головні зусилля Росії тривали з-під Добропілля, Meduza встановила, що українські просування на жодній ділянці не перевищили приблизно десяти кілометрів углиб, жодне місто-орієнтир не перейшло з рук у руки, а дві незалежні мапи розходяться в тому, чи був вересень узагалі місяцем чистого українського здобутку.
Саме це розрізнення і є висновком. Фронт може містити локальний епізод маневру, не перестаючи бути виснажливим, і «Вівальді» — такий епізод. Що змінило б оцінку, викладено в питанні Watch: другий місяць чистого українського здобутку на незалежному картуванні, перехід міста-орієнтира з рук у руки або наслідки, подібні до наслідків «Вівальді», оцінені на другому напрямку чи такі, що переживуть зиму. Жовтнева цифра ISW, очікувана на початку листопада, стане першою перевіркою.
Чого «Вівальді» не доводить
Вона не доводить, що Україна відновила маневрену війну. Вона показує, що один корпус на одній ділянці зміг створити умови для руху, спершу позбавивши іншу сторону очей і постачання. Вона не доводить, що успіх спричинила корпусна реформа: реформа уможливила план на рівні корпусу, і «Вівальді» — перший публічний приклад такого плану, але один випадок не може відокремити структуру від людей, ресурсів і вразливого російського виступу. Вона не доводить, що дрони замінили артилерію, — артилерію просто недостатньо описано. Вона не доводить, що кожен заявлений квадратний кілометр реальний, і не доводить, що наступальний потенціал Росії обвалився: зусилля Росії під Добропіллям тривали весь цей час.
Не доводить вона й того, що метод можна перенести. Крістофер Так із Королівського коледжу Лондона зазначав, що прийоми 3-го корпусу не завжди переймалися іншими підрозділами і що корпус незвично вміло розповідає власну історію. Одна успішна операція змінює один сектор і один російський план. Чи змінить вона більше, залежить від того, чи можна повторити її деінде і силами когось іншого, — а цього поки що не спостерігали.