Фаза I
Поділ, війна та система перемир’я
Рекомендацію ООН 1947 року щодо поділу перекреслила війна.
Фаза I
Рекомендацію ООН 1947 року щодо поділу перекреслила війна.
Фаза II
У червні 1967 року Ізраїль захопив Західний берег, зокрема Східний Єрусалим, і Сектор Гази, а також Синай і Голанські висоти.
Фаза III
Ізраїльська операція «Літані» 1978 року привела до резолюції 425 та UNIFIL.
Фаза IV
Взаємне визнання та Декларація принципів 1993 року відкрили п’ятирічний перехідний період.
Фаза V
Друга інтифада завершила переговорний трек 1990-х років.
Фаза VI
У червні 2007 року ХАМАС узяв під контроль Газу, а ПНА управляла частинами Західного берега; жодне примирення їх не об’єднало.
Фаза VII
Напад на чолі з ХАМАСом 7 жовтня 2023 року відкрив війну в Газі, яка перемістила більшість її населення та зруйнувала більшу частину її житла й інфраструктури.
Фаза VIII
Припинення вогню в Газі в січні 2025 року завершилося крахом у березні.
Фаза IX
Війна з Іраном, яка є записом Vigil у модулі Іран–Затока, одразу досягла Леванту: пункти пропуску Гази та ізраїльський офшорний газ було закрито, а 2 березня, у день, коли уряд Лівану заборонив її військову діяльність, у війну вступила «Хезболла».
Рекомендацію ООН 1947 року щодо поділу перекреслила війна. Ізраїль проголосив незалежність у травні 1948 року; палестинську державу не було утворено; кілька сотень тисяч палестинських арабів було переміщено. Угоди про перемир’я 1949 року з Єгиптом, Ліваном, Йорданією та Сирією провели лінії, прямо застерігши, що це не впливає на остаточне врегулювання. Газа перейшла під єгипетську адміністрацію, а Західний берег і Східний Єрусалим — під владу Йорданії, і Генеральна Асамблея створила БАПОР ООН для допомоги біженцям у всьому регіоні.
Лінії, які досі визначають Західний берег, Сектор Гази та ізраїльсько-ліванське прикордоння, — це лінії перемир’я, а не узгоджені кордони, а питання біженців і створене для нього агентство пережили всі домовленості відтоді.
У червні 1967 року Ізраїль захопив Західний берег, зокрема Східний Єрусалим, і Сектор Гази, а також Синай і Голанські висоти. Резолюція 242 встановила формулу «земля в обмін на мир», на яку посилається кожен подальший договір; її підтвердила резолюція 338 після війни 1973 року. Почалося ізраїльське заселення територій, а на Східний Єрусалим поширено ізраїльське право. ОВП, яка з 1969 року перебувала під палестинським керівництвом, була вигнана з Йорданії і за Каїрською угодою 1969 року зробила своєю базою південний Ліван; у 1975 році в Лівані почалася громадянська війна.
Кожна палестинська територія в модулі з 1967 року в тій чи іншій формі перебуває під ізраїльським контролем, і кожен інструмент відтоді обговорюють у термінах 242 року; те саме десятиліття зробило південний Ліван збройним фронтом, який ліванська держава не контролювала.
Ізраїльська операція «Літані» 1978 року привела до резолюції 425 та UNIFIL. Єгипет уклав мир у 1979 році й повернув Синай за безпековим додатком, залишивши Газу поза врегулюванням. Ізраїльський закон 1980 року про Єрусалим Рада Безпеки визнала нікчемним. Вторгнення 1982 року до Лівану витіснило ОВП до Тунісу, тоді як «Хезболла» постала за підтримки Ірану і воювала проти ізраїльської зони безпеки, яку утримували з 1985 року. Перша інтифада, що почалася в грудні 1987 року, перенесла палестинську політику на території, породила ХАМАС поза ОВП і разом із відмежуванням Йорданії від Західного берега в 1988 році залишила ОВП палестинським співрозмовником. Таїфська угода 1989 року завершила громадянську війну в Лівані й передбачила роззброєння ополчень, якого зброя «Хезболли» уникла.
Ця фаза породила три постійні складові системи: UNIFIL на південь від Літані, єгипетський і йорданський зв’язок через мир з Єгиптом та статус ОВП як єдиного представника, а також дві збройні організації — «Хезболлу» та ХАМАС, — що перебувають поза державними структурами та структурами ОВП.
Взаємне визнання та Декларація принципів 1993 року відкрили п’ятирічний перехідний період. Угода «Газа–Єрихон» 1994 року створила Палестинську національну адміністрацію і через Паризький протокол зробила Ізраїль збирачем палестинських мит і ПДВ. Йорданія уклала мир у 1994 році. «Осло II» у 1995 році поділила Західний берег на зони A, B і C і запровадила координацію з питань безпеки; питання остаточного статусу було відкладено й так і не врегульовано. У травні 2000 року Ізраїль залишив південний Ліван до визначеної ООН лінії відведення військ — Блакитної лінії, а в липні провалився саміт у Кемп-Девіді.
Перехідні структури пережили власний графік і досі діють: зона C як зона повного ізраїльського контролю, клірингові доходи як фіскальна рятівна лінія ПНА та важіль Ізраїлю, а Блакитна лінія як лінія відведення військ, яку кожні ліванські переговори досі мусять розглядати саме так.
Друга інтифада завершила переговорний трек 1990-х років. Ізраїльські сили знову увійшли до міст зони A в 2002 році й відтоді там діють; Ізраїль почав будувати бар’єр, маршрут якого пролягає переважно всередині Західного берега і який МС ООН у 2004 році визнав незаконним. Резолюція 1559 зробила роззброєння всіх ліванських ополчень вимогою Ради. Ізраїль вивів свої поселення та сили з Гази в 2005 році, зберігши контроль над її кордонами, морем і повітряним простором, а Рафах знову відкрився під наглядом місії ЄС. ХАМАС переміг на парламентських виборах 2006 року, а ліванська війна 2006 року завершилася резолюцією 1701.
Організаційною логікою замість переговорів стало розмежування — бар’єр, дозволи, роз’єднання, — а резолюція 1701 стала рамкою ліванського фронту, рамкою, яка діє й після завершення UNIFIL.
У червні 2007 року ХАМАС узяв під контроль Газу, а ПНА управляла частинами Західного берега; жодне примирення їх не об’єднало. Ізраїль оголосив Газу «ворожою територією», і з огляду на контроль Єгипту над Рафахом режим закриття став постійним станом Сектору, що переривався раундами війни в 2008–09, 2012, 2014 і 2021 роках. Поселення розширювалися на Західному березі та у Східному Єрусалимі; резолюція 2334 у 2016 році повторно констатувала їхню незаконність за міжнародним правом, що Ізраїль відкидає, а Сполучені Штати в 2017 році визнали Єрусалим столицею Ізраїлю. У 2018 році Ізраїль законодавчо запровадив перше відрахування з клірингових доходів. У 2022 році Ізраїль і Ліван за посередництва США врегулювали свій морський кордон.
Дві палестинські влади на двох територіях, режим доступу до Гази через пункти пропуску та фіскальний канал, який Ізраїль міг законодавчо утримувати, — це структури, в які вдерлася війна жовтня 2023 року і з якими доводилося мати справу кожному планові відтоді.
Напад на чолі з ХАМАСом 7 жовтня 2023 року відкрив війну в Газі, яка перемістила більшість її населення та зруйнувала більшу частину її житла й інфраструктури. Наступного дня «Хезболла» відкрила фронт із Лівану. У травні 2024 року Ізраїль узяв пункт пропуску Рафах і коридор «Філадельфія». У липні 2024 року МС ООН у консультативному висновку визнав присутність Ізраїлю на окупованій палестинській території незаконною, а в жовтні Кнесет ухвалив закони проти БАПОР ООН. Осіння кампанія Ізраїлю 2024 року в Лівані вбила Хасана Насраллу й завершилася припиненням бойових дій у листопаді 2024 року та його Механізмом під головуванням США.
Війна замінила домовленості щодо Гази після 2007 року іншими, які досі вибудовуються, вивела Ізраїль на єгипетський кордон Гази і дала ліванському фронту новий інструмент — державна монополія на зброю, поетапне виведення сил, головування США, — умови якого перейшли в 2026 рік.
Припинення вогню в Газі в січні 2025 року завершилося крахом у березні. На Західному березі операція «Залізна стіна» спустошила північні табори, Ізраїль із травня 2025 року призупинив перерахування клірингових доходів, а реєстрацію землі в зоні C було відновлено в законодавчому порядку. У Лівані Ізраїль зберіг п’ять позицій після виведення сил у лютому 2025 року, новий уряд зобов’язав державу встановити монополію на зброю, а резолюція 2790 визначила завершення UNIFIL на 31 грудня 2026 року. Припинення вогню жовтня 2025 року за планом США із 20 пунктів трималося за тривання ударів; резолюція 2803 схвалила Раду миру та Міжнародні сили стабілізації, посадових осіб яких було названо в січні 2026 року. У лютому 2026 року Рафах знову відкрився для людей під наглядом місії ЄС.
Чинні нині домовленості було встановлено цього року — перехідна адміністрація Гази поза ПНА та ООН, зобов’язання ліванської держави роззброїти «Хезболлу», фіксоване завершення UNIFIL, — і кожну з них було санкціоновано ще до того, як органи, що мали її виконувати, з’явилися на місці.
Війна з Іраном, яка є записом Vigil у модулі Іран–Затока, одразу досягла Леванту: пункти пропуску Гази та ізраїльський офшорний газ було закрито, а 2 березня, у день, коли уряд Лівану заборонив її військову діяльність, у війну вступила «Хезболла». Ізраїльські наземні сили увійшли до південного Лівану й оголосили передову лінію. Припинення бойових дій за посередництва США з 16 квітня привело до прямих ізраїльсько-ліванських переговорів і Тристороннього рамкового документа від 26 червня з першими пілотними зонами в липні. У Газі «жовта лінія» зсунулася, Рада миру опублікувала дорожню карту роззброєння, яку Ізраїль не підписав, і друга фаза загальмувала. Кнесет закріпив клірингові відрахування в законі та саморозпустився, призначивши вибори на 27 жовтня 2026 року; ПНА перенесла свої вибори на вересень 2027 року.
Ізраїльсько-ліванський фронт заново заснований на двосторонньому інструменті за сприяння США, який не спирається на жоден текст Ради Безпеки і ставить виведення сил після перевіреного роззброєння, тоді як Газа та Західний берег чекають на рішення — друга фаза, ізраїльські вибори, завершення UNIFIL і банківської домовленості, — строки яких настають після дати цього запису.