Ключовий висновок
У ніч з 4 на 5 серпня 2026 року Росія атакувала Україну 115 дронами, 24 балістичними ракетами і чотирма ракетами, які Повітряні сили України описали як об’єднану категорію «Циркон/Онікс». Повітряні сили повідомили про знищення або подавлення засобами РЕБ 98 дронів. Про перехоплення будь-якої з ракет вони не повідомили. Влучання зафіксовано в 26 локаціях.
Якщо читати її як одну подію, та ніч виглядає як протиповітряна оборона, що спрацювала наполовину. Якщо читати як чотири події — як саме те, для чого система збудована в одному напрямі, і те, чого вона структурно не здатна зробити в іншому. В України немає проблеми протиповітряної оборони. У неї їх чотири, і пов’язані вони лише слабко.
Ударним дронам одноразового застосування, крилатим ракетам, балістичним ракетам і керованим авіабомбам протидіє різне обладнання, що спирається на різні виробничі лінії, постачається різними країнами за різних політичних умов і адаптується в різних часових масштабах. Напрям, який Україна покращила найбільше, — той, який вона будує для себе сама. Напрям, який вона покращила найменше, — той, якого вона взагалі не може збудувати. Цей контраст відображає не лише інженерію. Він також оголює обриси мапи постачання, що стоїть за українською протиповітряною обороною.
З цього не випливає, що протиповітряна оборона України зазнає невдачі чи що більша кількість ракет-перехоплювачів її виправила б. Обидва ці твердження ця записка не робить, і друге — поширеніша помилка.
Напрям дронів: адаптація, а потім контрадаптація
Напрям дронів — справжній успіх України, і цифри змінюються так, що це робить його цікавим. Незалежний щомісячний аналіз Institute for Science and International Security, складений на основі щоденних звітів Повітряних сил України, фіксує зростання кількості запусків дронів типу «Шахед» з 4,128 у серпні 2025 року до піку 8,161 у травні 2026 року — тоді як частка цих дронів із зафіксованим влучанням за той самий період знизилася з 16.47% до 6.65%. Прилетіло більше, а пропорційно менше прорвалося.
Механізм — вартість. Джастін Бронк із RUSI описує відповідь як «глибокі пояси дешевої протиповітряної оборони малої дальності» — зенітна артилерія, ПЗРК, мобільні вогневі групи і дедалі частіше дрони-перехоплювачі. Ударний дрон одноразового застосування окремо знищити легко; його ефект полягає в прибутті в кількостях, розрахованих на те, щоб виснажити все, що проти нього застосовують. Протидіяти цьому дорогими зенітними ракетами нестало, і Україна перестала намагатися. Дрон-перехоплювач — дешевий гвинтовий літальний апарат, створений, щоб знищувати інший дешевий літальний апарат, — відновлює співвідношення вартості.
Важливо, що це єдиний рівень, який належить Україні. Його виробляють усередині країни понад двадцять виробників, і обсяг випуску не визначається рішенням в іншій столиці.
Потім Росія адаптувалася у відповідь. З’явилися реактивні варіанти: «Герань-3» з липня 2025 року зі швидкістю понад 200 миль/год на китайському турбореактивному двигуні Telefly JT80 і «Герань-4» з крейсерською швидкістю понад 200 миль/год і ривком понад 300 миль/год на потужнішому двигуні. Як зазначає Девід Гемблінг, мобільні вогневі групи мають набагато менше шансів проти дрона на швидкості 300 миль/год, ніж на 120 миль/год, а дрони-перехоплювачі, повільніші за приблизно 220 миль/год, «мають мало шансів проти „Герані-4“» поза її крейсерською фазою. Російські джерела вказують на намір зробити половину виробництва «Герані» реактивною. Україна відповіла власними реактивними перехоплювачами, що розвивають близько 400 миль/год.
Тенденція закономірно відхилилася. Частка перехоплення дронів Україною, за повідомленнями, знизилася приблизно з 92% до приблизно 87% у липні 2026 року — небагато, але в протилежному до попереднього року напрямі. Для Росії ця адаптація теж не безкоштовна: «Герань-4» коштує понад $100,000, приблизно вдвічі більше за «Герань-2», і має, можливо, чверть її дальності. Швидкість купується ціною дальності й вартості.
Саме така форма правильна для всієї записки. Не розв’язана проблема, а робочий цикл адаптації: російська масовість, дешева українська протидія, російська протидія протидії — і наступне випробування, яке вже видно.
Напрям крилатих ракет: інша економіка
Крилаті ракети не настільки дешеві, щоб запускати їх роєм, і не настільки швидкі, щоб вимагати найвужчого ешелону оборони, і їм протидіє власний рівень: насамперед NASAMS та IRIS-T SLM, поряд із перехопленням винищувачами. Це системи середньої дальності, економіка яких перебуває між двома крайнощами.
Визначальна риса — не спроможність, а постачання. Обидві системи передано як допомогу, і їхнє поповнення визначається за кордоном. NASAMS запускає з землі ракети сімейства «повітря–повітря», що прив’язує її поповнення до потоку боєприпасів, потрібних і для бойової авіації, — перевага з погляду виробництва і вразливість з погляду розподілу. Німеччина — основний постачальник IRIS-T, і єдине первинне джерело, яке відокремлює поставлене від запланованого, — власний перелік федерального уряду Німеччини, що фіксує шість систем IRIS-T поставленими з десяти запланованих. Цей документ прямо позначено як огляд станом на 17 квітня 2025 року, і в ньому зазначено, що далі він не оновлюватиметься. В обігу є вищі цифри; первинного джерела для них не знайдено, і ця записка їх не повторює.
На цьому варто зупинитися. Для напряму крилатих ракет найкращий публічний запис того, що фактично надійшло, перестали вести шістнадцять місяців тому. Кількість пускових установок в Україні в будь-якому разі не є визначальною змінною — нею є темп заміни ракет-перехоплювачів, і жоден постачальник його не публікує.
Балістичний напрям: найскладніша проблема і нерозв’язаний діагноз
Балістичним і квазібалістичним ракетам — «Іскандер-М», «Кинджал», С-400 у режимі ураження наземних цілей — протидіють Patriot PAC-3 і SAMP/T і більше нічого з того, що має на озброєнні Україна. Це найвужчий напрям у системі й єдиний, що не має жодного вітчизняного компонента.
Частка перехоплень, про яку повідомляють у цьому напрямі, низька з другої половини 2025 року. RUSI фіксує приблизно 37.4% під час атак улітку 2025 року, близько 17% за 1–24 жовтня 2025 року та близько 15% за 2025 рік загалом, причому більшість окремих атак не дали жодного перехоплення. Ніч з 4 на 5 серпня 2026 року вписується в цю закономірність, а не виходить за її межі.
Чому частка знизилася, не встановлено, і ця записка цього не з’ясовує. У фаховій літературі актуальні три пояснення, і для жодного не показано, що воно переважає.
Перше — адаптація російських ракет. Аналіз «Іскандера» від RUSI розглядає крутіші траєкторії, що дають змогу маневрувати на кінцевій ділянці, вдосконалені хибні цілі 9B999 і скоординовані залпи з кількох напрямків — водночас прямо зазначаючи, що «поки неможливо дійти остаточної відповіді». Друге — нестача ракет-перехоплювачів, пояснення, до якого найчастіше вдаються в публічних коментарях. Третє — вибір того, що перехоплювати: Фабіан Гофман припускає, що Росія, можливо, дедалі частіше б’є по позиціях на фронті та незахищених містах, де Patriot не розгорнуто, тож по меншій кількості ракет узагалі ведуть вогонь.
Хронологія має значення, і вона суперечить найпростішому прочитанню. Спад задокументовано з другої половини 2025 року. Твердження про вичерпання ракет-перехоплювачів, на які найчастіше посилаються як на його причину, датовані серединою 2026 року — приблизно на дев’ять місяців пізніше. Гофман каже про це прямо: нестача «може не повністю пояснювати нещодавнє падіння, оскільки дефіцит існував ще до серпневого базового рівня». Те, що почалося в 2025 році, не могло бути спричинене тим, про що повідомили в 2026 році.
Чого не може сказати відсоток перехоплень
Під усіма трьома поясненнями лежить ще одна складність, і це найважливіше методологічне зауваження в цій записці.
Україна не публікує, скільки ракет вона намагалася перехопити.
Отже, опублікована частка перехоплень — це співвідношення успішних перехоплень до запущених ракет, а не до ракет, по яких вели вогонь. У неї немає знаменника в тому сенсі, який зробив би її мірою ефективності системи. «Перехоплено одну з 27» узгоджується з двадцятьма сімома спробами перехоплення й двадцятьма шістьма невдачами; так само це узгоджується з двома спробами, одним успіхом і двадцятьма п’ятьма ракетами, до яких жодна батарея не була розташована так, щоб їх дістати. Це цілком різні висновки про стан української протиповітряної оборони, і публічна цифра їх не розрізняє.
Гофман прямо формулює це обмеження: опубліковані показники перехоплення мають «обмежену корисність без додаткового контексту». Ця записка розглядає частку перехоплень балістичних ракет як міру результату, а не як міру ефективності, і читачам варто так само ставитися до відсотків у заголовках.
Керовані авіабомби: перехоплення — хибна рамка
Четвертий напрям найчастіше описують неправильно, бо словосполучення «протиповітряна оборона» підштовхує до припущення, що відповідь — збити засіб ураження.
Керовані авіабомби дешеві, важкі й прилітають у великих кількостях. Російські Су-34 зазвичай несуть по чотири за виліт і скидають їх з відстані 35–50 км; комплекти УМПК дають змогу досягати 60–70 км, а новіші УМПБ, за повідомленнями, — далі. У липні 2026 року Моніторингова місія ООН з прав людини зафіксувала загибель 105 цивільних і поранення 753 унаслідок авіаційних бомбардувань — на 143% більше, ніж у червні, що зробило керовані авіабомби другою провідною причиною втрат серед цивільних того місяця.
Об’єднаний центр компетенцій повітряної могутності НАТО оцінює протидію як триступеневе порушення ланцюга ураження, і ступінь, на якому бомбу збивають, — найменш корисний із трьох. Перший — позбавити противника цілі: розосередження, маскування та переміщення, з огляду на те, що запобігання економічно ефективніше за перехоплення. Другий — порушити роботу засобу ураження: радіоелектронну боротьбу та глушіння супутникової навігації визначено як «найефективніший контрзахід», що використовує залежність комплекту від навігації, а його резервну інерційну систему описано як «схильну до значного інерційного дрейфу». Третій — знищити носій: перехоплення винищувачами та удари по аеродромах і розосереджених пускових платформах, описані як «найрішучіший спосіб перемогти керовані авіабомби», — хоча для такої спроби потрібне надійне придушення протиповітряної оборони противника.
Щодо перехоплення на кінцевій ділянці JAPCC висловлюється прямо: постійне застосування NASAMS, Patriot чи С-300 проти керованих авіабомб «нестале через обмеження військових запасів і вартості».
Отже, напрям керованих авіабомб залежить від української радіоелектронної боротьби, західних винищувачів і здатності завдавати ударів по російських авіабазах. Він майже нічим не пов’язаний з ланцюгом постачання ракет-перехоплювачів, і жодне рішення щодо виробництва Patriot на нього не вплине.
Мапа постачання за чотирма напрямами
Якщо поставити чотири напрями поруч, закономірність виявиться зовсім не пов’язаною зі спроможностями.
Напрям дронів — український. Він масштабується, бо Україна може вирішити його масштабувати. Напрям крилатих ракет — європейський, заснований на переданих системах, і його запис про поставки більше не публікується. Балістичний напрям — американський і фактично залежить від єдиного джерела: фактичне виробництво PAC-3 MSE становило 620 ракет-перехоплювачів у 2025 році за базового темпу близько 600 на рік; семирічна рамкова угода, укладена в січні 2026 року, передбачає 2,000 на рік до 2030 року, а ракети-перехоплювачі, профінансовані за квітневим контрактом 2026 року, за оцінками, навряд чи надійдуть раніше середини 2028 року. Дев’яносто чотири відсотки цього фінансування — Foreign Military Sales, тоді як портфель замовлень союзників, за повідомленнями, перевищує 4,300 ракет — приблизно сім років виробництва за темпами 2025 року. Бронк додає, що дефіцит PAC-2 і PAC-3 глобальний і частково зумовлений витратами держав Перської затоки та збройних сил США деінде. Україна — один із покупців у черзі, якою вона не керує. Напрям керованих авіабомб не залежить ні від чого з цього, натомість — від авіації та радіоелектронної боротьби.
Політичний рівень лежить поверх промислового і рухається швидше. Ліцензоване українське спільне виробництво ракет-перехоплювачів Patriot пообіцяли на саміті НАТО в липні 2026 року, 20 липня; 31 липня президент США публічно від нього відхрестився; 3 серпня посол США при НАТО описав його як те, що не буде укладено до цієї зими; а в серпні президент Зеленський заявив, що рішення ухвалено, без підтвердження з боку США. Станом на 14 серпня 2026 року не було ні ліцензії, ні контракту, ні поставок. Чотири публічні позиції за чотири тижні не дали жодного інструмента.
Саме тому постійний запис Vigil щодо цієї теми розглядає забезпечення протиповітряної оборони як систему, а не як запас, і саме тому фіксує запаси ракет-перехоплювачів в Україні та обсяги поставок як невідомі, а не оцінює їх. Ні те, ні інше не є публічним.
Україна намагається збудувати п’яту відповідь
Очевидна відповідь на напрям, який неможливо забезпечити постачанням, — збудувати його самостійно. Україна намагається зробити саме це, і ця спроба цікавіша, ніж здається на перший погляд.
Термінологія потребує уважності, бо в ній легко помилитися. FP-7 — наступальна балістична ракета. FP-7.X — окремий перехоплювач, перероблений на основі цієї лінійки і, за Гофманом, похідний від радянської 48N6. Freya — яку низка видань пише як Freyja — ширша система, до якої входить перехоплювач, і вона є флагманським проєктом Integrated Anti-Ballistic Missile Coalition, створеної в Парижі 13 липня 2026 року у складі України та дев’яти європейських держав. FP-7 — не перехоплювач, і називати його так означало б перевернути висновок.
Станом на 26 серпня 2026 року статус — розробка. Fire Point провела повністю керований маневровий льотний випробувальний політ 3 червня 2026 року й оприлюднила відео; в описі «Української правди» прямо сказано, що жодної цілі не уражали і що це була льотна демонстрація, а не випробування перехоплення. Керівники компанії повідомляють щонайменше про п’ять випробувань до кінця липня 2026 року, і до роботи вже залучено тринадцять промислових партнерів. Fire Point розраховує на перше успішне перехоплення в середині 2027 року; Forces News повідомляє, що метою є липень 2027 року, а самі перші перехоплювачі мають з’явитися лише наприкінці 2026 року. Рада національної безпеки і оборони України описує мету на першу половину 2027 року як мінімально життєздатний продукт, «здатний продемонструвати свої перші практичні результати», — і компанії-партнери коаліції фінансують розробку до цього етапу, що за їхнім власним формулюванням відносить його в майбутнє. Спроб перехоплення не було.
По-справжньому цікавий висновок — те, від чого залежить конструкція. FP-7.X будують на основі німецької головки самонаведення від Diehl Defence, норвезької системи управління від Kongsberg, європейських радарів і Link 16 НАТО, для якого Україна в травні 2025 року отримала ліцензію на CRC System Interface альянсу. Успішна програма не дала б Україні незалежної протибалістичної спроможності. Вона перенесла б залежність зі Сполучених Штатів до Європи.
Це все одно суттєва зміна, бо європейська промислова політика — не американська, і черга там інша. Але це не незалежність, і так її описувати не слід.
Що послабило б це прочитання
- Перехоплення балістичних ракет суттєво покращується без будь-якого помітного збільшення постачання ракет-перехоплювачів. Це посилило б пояснення адаптацією і послабило б пояснення нестачею.
- Поставки ракет-перехоплювачів зростають, і це можна показати, а результати, про які повідомляють, не покращуються. Це вказує в той самий бік, і сильніше.
- Україна або партнер публікує дані про спроби перехоплення. Це розв’язало б проблему знаменника й могло б спростувати висловлене тут застереження щодо прочитання відсотків перехоплення.
- Реактивні варіанти «Герані» суттєво розвертають тенденцію в напрямі дронів, а не лише відхиляють її на кілька відсоткових пунктів. Тоді модель дешевої протидії виявилася б фазою, а не структурою.
- Ефективність керованих авіабомб різко падає тому, що літаки-носії відтісняють, а не тому, що бомби перехоплюють. Це підтвердило б ієрархію JAPCC; протилежне поставило б її під сумнів.
- FP-7.X демонструє перехоплення балістичної ракети значно раніше за свою заявлену мету — 2027 рік, що стиснуло б часові рамки, які ця записка вважає реалістичними.
Спостережувані наступні кроки
- Чи зміниться частка перехоплень балістичних ракет, про яку повідомляють, до чи після укладення будь-якого інструмента постачання. Саме порядок — це тест, що розрізняє пояснення.
- Чи буде ліцензію або контракт на спільне виробництво Patriot справді підписано — на відміну від оголошення, відмови чи заяви.
- Чи зміняться фактичні поставки ракет-перехоплювачів, а не оголошені виробничі потужності, — і чи відновить будь-який постачальник публікацію запису про поставки.
- Чи зросте частка реактивних дронів серед російських запусків ударних дронів одноразового застосування до п’ятдесяти відсотків, про намір досягти яких повідомлялося, і що відбуватиметься з проривом дронів, коли це станеться.
- Чи здійснить FP-7.X перше продемонстроване перехоплення балістичної ракети до своєї заявленої мети — середини 2027 року.
- Чи перетворять європейські партнери протибалістичну коаліцію на замовлення й виробництво, чи вона залишиться інтеграційним проєктом.
Чого це не означає
Це не означає, що протиповітряна оборона України зазнає невдачі. Три з чотирьох напрямів працюють на рівні того, що передбачає їхнє становище з постачанням, або краще, а напрям дронів покращився за зростання обсягів.
Це не означає, що нестача ракет-перехоплювачів не має значення. Це означає, що не показано, що саме нестача спричинила спад перехоплень балістичних ракет, що хронологія погано узгоджується з цим поясненням і що публічні цифри не можуть розв’язати це питання ні в той, ні в інший бік.
Це не означає, що більше ракет-перехоплювачів Patriot не допомогло б. Це означає, що навіть значне збільшення не зачепило б трьох із чотирьох напрямів і що «протиповітряна оборона» — надто грубий термін, щоб нести аргумент про постачання.
І це не означає, що структура з чотирьох напрямів постійна. Це прочитання того, як систему організовано зараз, запропоноване тому, що воно пояснює, чому два на вигляд суперечливі результати трапляються тієї самої ночі. Український перехоплювач, що діє проти балістичних ракет, або російський дрон, що повністю долає дешеву оборону, змінили б цю картину.